(1844-1927)

Видатний юрист, судовий, прокурорський та державний діяч, публіцист. З 1871 року - прокурор Петербурзького окружного суду. Як прокурор виступав у багатьох відомих процесах. З 1877 року - Голова Петербурзького окружного суду. Одночасно зі службою викладав кримінальне судочинство на юридичних факультетах, опублікував низку яскравих публікацій та книг. У 1888 році вийшла в світ книга "Судові промови" Коні, яка, поряд з його іншими роботами, перевидавалася більше трьох разів. ■

(1842-1909)

Видатний адвокат, науковий діяч і публіцист. У 1870 році вступив у стан присяжних повірених округу Московської судової палати. Вів цивільні й кримінальні справи, більшість із яких блискуче вигравав. У 1880-х роках став настільки популярним, що майже всі його промови публікували у пресі, а москвичі приходили до суду спеціально, щоб послухати Ф. Плевако. Автор багатьох робіт у галузі права. ■

(1870-1936)

Відомий адвокат. З 1896 року – присяжний повірений. У 1896-1917 роках виступав захисником у багатьох судових процесах на захисті робітників і політичних партій. Допомагав Л.М. Толстому у складанні досить складного заповіту. Автор книги "Закони про політичні й громадські злочини" (Санкт-Петербург, 1910 р.), автор інших публікацій та книг. Після Лютневої революції 1917 року був призначений Тимчасовим урядом Головою "Надзвичайної слідчої комісії для розслідування протизаконних за посадою дій колишніх міністрів, керівників та інших вищих посадових осіб" з правами помічника Міністра юстиції. Після Жовтневої революції був юрисконсультом Московського народного банку, продовжував адвокатську практику. У 1918-1922 роках – Голова Комітету політичного Червоного Хреста. Після Жовтневої революції виступав захисником у багатьох політичних процесах. У 1922 році, будучи захисником у процесі ЦК правих есерів, на знак протесту проти дозволеного трибуналом втручання в процес демонстрантів, які вимагали смертної кари для обвинувачених, відмовився далі вести захист; був заарештований і висланий, у 1923 році повернувся до Москви. ■

(1837-1919)

Відомий адвокат, публіцист, громадський діяч. Видатний організатор незалежної адвокатури в царській Росії. У 1866 році вступив до числа присяжних повірених округу Столичної Петербурзької судової палати. У 1867 році був обраний Головою Ради присяжних повірених Санкт-Петербургу. На думку колег, "був одним із найдіяльніших і найенергійніших організаторів адвокатури". Виступав у багатьох процесах, в т.ч. політичних (зокрема – "нечаєвському"). Поряд з активною адвокатською діяльністю займався літературною творчістю. До цього часу відносяться три написані ним книги: "Віддання до суду та подальший рух кримінальної справи до початку судового слідства" (1871 р.); "Судове слідство" (1871 р.); "Замітки про російську адвокатуру" (1875 р.). У 1900 році обраний почесним академіком у розряді красного письменства Імперської Академії Наук. З 1910 року являється головним редактором "Нового Енциклопедичного Словника Брокгауза-Ефона". ■