This article is devoted to the problems of abuse of officials, namely, analyzed the causes and conditions conducive to the abuse of official position for illicit enrichment. Also in the article proposes ways to combat abuse among persons endowed with authority, and allocated to preventive measures that are of particular importance. Analyzed sanctions of some articles that the responsibility for wrongful acts, which means the commission has the right to abuse.

..................

Актуальність обраної тематики зумовлена тим, що у наші дні нерідко держава провокує громадян на зловживання правом (наприклад, несвоєчасна виплата заробітної плати громадянам з боку держави як носія владних повноважень спричиняє зловживання правом громадянами в їх трудових, розрахунково-кредитних, податкових відносинах з державою).

Отже, основною метою даної статті є з’ясування основних умов та заходів попередження проявів зловживання правом.

До того ж, як зауважують деякі науковці, сам процес прийняття нормативно-правових актів спонукає до можливих зловживань, адже вже на цьому етапі закладаються можливі “шляхи” користування нормою “на власний розсуд” (наприклад, наявність альтернативних санкцій).

Для повнішого розуміння суті зловживання правом слід розглянути засадничі причини формування такого явища як “зловживання у праві”. На думку Сливки С. С. обидва поняття взаємопов’язані, адже для безкарного зловживання правом треба подбати про те, щоб у самому праві вже було закладено можливості таких зловживань.

Факти зловживання у праві пов’язані передусім з використанням права здійснювати його правоохоронцями і суддями.

Крім того, до зловживань у праві слід віднести такі заздалегідь сплановані норми, які б у випадку прийняття закону “працювали” на користь окремої групи людей, як правило, лобістів цього закону чи окремої партії, групи і т.д.

Можливі випадки, коли окремі зловживання у праві є політикою держави. Це стосується ратифікації не правових законів, які не схвалюються суспільством, суперечать нормам моралі, загальнолюдським цінностям тощо.

Звернемо увагу на ще один поширений варіант зловживання у праві: йдеться про офіційне тлумачення законів. Перекручення правових норм, свідоме ігнорування окремими нормами, які однозначно не трактуються в законі, інші свідомі чи несвідомі прийоми дають підставу в окремих випадках зловживати правом.

Можливі порушення під час формування гілок влади, що виражається зловживаннями у праві. Особливо це стосується передачі повноважень, їх дублювання або взаємного протиставлення.

Існує думка, що слід також наводити більш чітку межу між зловживанням правом та зловживанням законом, тобто законодавчим актом. Свавільне застосування законів і є тим феноменом, який називається “зловживання законом”. Так, на думку Костенка О. “зловживання законом має місце у будь-якому суспільстві. Воно може проявлятися, зокрема, у вигляді корупції. Особливістю цього явища в Україні є те, що в ній надзвичайного поширення набуло зловживання законом з боку держави, її органів та посадових осіб”.

Хоча ці дві концепції мають багато спільного, але у першому випадку особа здійснює право з метою нанести шкоду іншій особі, таким чином, що має місце анти суспільна поведінка (наприклад, така особа коптить рибу біля тільки-но випраної білизни), а в другому випадку особа використовує законодавчий акт всупереч із його метою та призначенням. Ці категорії відчувають значний вплив традицій внутрішнього права, так що частими є суттєві протиріччя між національними системами держав – членів ЄС. У деяких країнах зловживання законом також відомо як зловживання правової формою (або, у всякому випадку, включає в себе такі випадки).

Також має місце зловживання депутатським імунітетом для уникнення кримінальної відповідальності за вчинені злочини. Органи кримінальної юстиції можуть використовувати кримінальний кодекс як інструмент розправи над тими, хто перешкоджає владі чинити свавілля або активно захищає свої права і свободи людини і громадянина.

Дедалі очевиднішим стає поширення у світі феномену зловживання правами людини. Цим зловживанням сприяють, зокрема, неправильні (застарілі) уявлення про сутність прав людини.

Саме як зловживання правами людини слід визнати, наприклад, активність людей з так званою нетрадиційною сексуальною орієнтацією у вимозі легалізації одностатевих шлюбів під вивіскою боротьби за права людини. Те саме можна сказати про феміністок, що тлумачать права людини як “зрівнялівку” жінок і чоловіків. Це стосується і підприємців, котрі експлуатацію найманих працівників виправдовують правом людини на свободу підприємництва.

На думку О. Костенка, для протидії сваволі та ілюзіям, які проявляються як зловживання правами людини, нагальною є потреба доповнити поняття “природних прав людини” поняттям “природних обов’язків людини”. Відповідно до “натуралістичної” юриспруденції, природні обов’язки людини – це обов’язки, що покладаються на людину природними законами суспільного життя, закріпленими у законодавчих актах.

Лазар Я. В цьому сенсі навіть перебільшував значення обов’язків, відмічаючи, що “у суб’єктів немає прав, вони зобов’язані підкорятися соціальним нормам, виконувати покладені на них соціальні функції”.

Якщо, виходячи з цих положень, що випливають із “натуралістичної” юриспруденції, розглядати нинішній стан забезпечення прав людини в Україні, то, на наш погляд, слід дійти такого висновку: 1) законодавство як інструмент репресії для паліативної протидії порушенням прав людини – у задовільному стані; 2) правова культура громадян як радикальний засіб протидії порушенням прав людини – у незадовільному стані.

Однак пріоритетний розвиток правової культури громадян для забезпечення прав людини не означає, що не має розвиватися також законодавство, спрямоване на це.

Розвинене законодавство є гарантією стабільності та законності у державі. Саме тому існує нагальна потреба вдосконалення законодавства, норми якого регулюють сферу відправлення, зокрема, конституційного судочинства з метою створення умов ефективного виконання єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні свого конституційного призначення в державному механізмі, зменшення можливостей політичного впливу на його діяльність.

Не завадило б нам і таке: не запроваджувати певні права або пільги, поки не буде виписано механізм проти зловживання ними. Це має бути передбачено в будь-якому нормативному документі, аж до буденних розпоряджень райдержадміністрації.

Тобто, надаючи право людині та громадянину держава має одночасно встановлювати механізм користування наданими правомочностями у напрямку присічення зловживання вказаним правом. Це ні в якому разі не можна визнавати звуженням чиїхось прав, проте це стане свого роду гарантією для інших членів суспільства, що правокористувач не завдасть їм шкоди своїми діями, адже у супротивному випадку він буде позбавлений можливості користуватися наданим правом. Звичайно, усіх можливих зловживань передбачити неможливо. Саме тому ми і пропонуємо внести зміни до Конституції України і доповнити статтю 21 наступним положенням: “Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, крім випадків зловживання ними, а також за інших обставин, передбачених у законі”.

Дане положення має визнаватися загальним правовим принципом та стати запорукою усунення подібних явищ у повсякденному житті.

В той же час, як свідчить досвід, зокрема, Австрії, Іспанії, ФРН, механізм приведення в дію конституційних норм проти зловживань законом може бути створено шляхом надання громадянам права на конституційну скаргу, що подається до конституційного суду у разі порушення передбачених Конституцією прав і свобод людини. На жаль, в Україні дана практика відсутня.

Отже, на нашу думку, законодавче закріплення права громадян України на конституційну скаргу стане ефективним інструментом забезпечення прав людини.

Розглядаючи у своєму дисертаційному дослідженні проблему зловживання правом у корпоративних відносинах, Тімаєва І.А. зазначає, що дане діяння більшою мірою спровоковано диспозитивністю норм діючого законодавства, яке регулює ту чи іншу сферу корпоративних відносин. Ця проблема є актуальною і для усіх інших видів суспільних відносин. Адже відсутність інших структурних одиниць норм права провокує до зловживання ними у різних формах.

Нині дуже актуальним є питання попередження зловживань службовим положенням посадовими особами, обмеження свавілля чиновників. Адже статистика наразі є невтішною.

Так, при загальній динаміці злочинів у сфері службової діяльності за 2008-2009 рр. (-3,1%), зловживання владою або службовим становищем має у своїй динаміці 1,1 % (Табл. № 1).

Табл. № 1

Детальніший розгляд статистичних даних, наданих МВС України за 2007-2009 роки дає нам можливість здійснити аналіз цих даних та спостерігати за динамікою даних видів злочинів в окремих регіонах нашої держави.

Так, на фоні загального зниження динаміки вчинення зловживань владою або службовим становищем за період 2007 – 2008 років (-5,2%) спостерігається значне підвищення показників у Чернівецькій та Київській областях (96,5% та 88,1% відповідно). При цьому вже у 2008 – 2009 роках відзначається збільшення динаміки вчинення вказаних діянь до 1,7 %. За ці роки негативно відзначилися АР Крим (227,1%) та Вінницька область (64,2%).

Динаміка вчинення хабарництва на території України за 2007-2008 роки характеризується загальним зниженням (-17,5%). При цьому відрізнилася Одеська область (17,7%). Та за 2008-2009 роки (-6,9%) – Івано-Франківська область (240%).

До того ж, варто констатувати, що за загальною кількістю вчинених шляхом зловживання правом протиправних діянь протягом останніх років невтішно лідирують Дніпропетровська, Луганська та Одеська області.

На жаль, існуючий порядок розгляду скарг на незаконні дії посадових осіб не завжди забезпечує об'єктивне вирішення звернень громадян.

Взагалі, ще Платон писав про можливість зловживання владою з боку правителів. Для мінімізації такого роду зловживань, попередження узурпації влади і буда вироблена теорія розподілу влади, а також концепція правової держави.

У свою чергу суб’єкти виборчого процесу часто вчинюють діяння, які формально не порушують встановлених заборон чи обмежень, але привносять неправомірну шкоду або іншим особам, або суспільним інтересам у сфері проведенні виборів, тобто є зловживанням правом. Прикладом таким діянь можуть слугувати “продаж” своїх голосів виборцями, висування кандидатів – “двійників”, підкуп виборців шляхом укладення з ними фіктивних договорів.

В авторефераті дисертаційного дослідження Ясера Сулеймана Хассан Мохамеда в плані порівняльного аналізу судової практики особливої уваги приділено досвіду Йемена у застосуванні норм, що обмежують можливості заподіяння шкоди. Йєменський законодавець, не наділяючи суддю якимись особливими повноваженнями, допускає значну широту і поступливість у прийнятті рішень в конкретних випадках зловживання, завдяки подвійній системі норм, що оцінюють характер заподіяння шкоди.

Широкий вибір використання можливих норм і їх тлумачення у судовому рішенні не виключає втручання законодавця при спірності судової постанови. Але відбувається це не на базі конкуренції, а на підставі плідної співпраці, що сприяє пріоритету справедливості, добросовісності та розумності при реалізації суб’єктивних прав.

У цивільному праві Росії та Йемена існують різноманітні міри захисту від зловживання правом: 1) міри фактичного характеру, що застосовуються уповноваженою особою при самозахисті суб’єктивних прав; 2) правоохоронні міри оперативного характеру, що є мірами юридичного впливу, але застосовуються самою уповноваженою особою; 3) правоохоронні міри державно-примусового характеру: а) цивільно-правові санкції як міри цивільно-правової відповідальності; б) визнання права за тією чи іншою особою, розділ спільної власності між власниками і т.д. (в Росії на підставі ст. 10 ЦК РФ у теперішній час у судовій практиці застосовується відмова у захисті суб’єктивного права, якщо воно за своєю природою несправедливе, недобросовісне, нерозумне).

Наразі незрозумілим є законодавче закріплення деяких санкцій до статей, які передбачають відповідальність за протиправні діяння, способом вчинення яких стало зловживання правом. Так, наприклад ч. 3 статті 364 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність працівників правоохоронних органів за зловживання владою або службовим становищем у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років. Тоді як частина перша цієї статті взагалі не передбачає такий вид покарання як позбавлення волі. Тож виявляється, що на думку законодавця вчинення вказаного діяння саме правоохоронними органами є особливо тяжким злочином. Це положення потребує додаткового перегляду як і деякі аналогічні санкції статей кримінального законодавства.

Для того, щоб запобігти зловживанню владою та посадовими повноваженнями необхідно:
- розробити раціональну та ефективну систему стримувань та противаг;
- мотивувати усіх чиновників усіх рівнів до правомірної поведінки;
- створити неупереджену систему неурядового контролю діяльності посадових осіб;
- уніфікувати механізм реалізації посадових повноважень;
- забезпечити прозорість і відкритість інформації про діяльність посадових осіб;
- підвищувати рівень правосвідомості і правової культури, а також боротися з правовим нігілізмом серед чиновників і громадян, які, на жаль, досить часто провокують посадових осіб до перевищення посадових повноважень.

Важливим заходом є подолання невідповідності прав і обов’язків у статусі посадових осіб. Тобто надання привілеїв посадовцям не супроводжується при цьому закріпленнями щодо них додаткових обов’язків.

Для усунення причин та умов, що сприяють вчиненню зловживань, необхідне проведення цілого ряду попереджувальних заходів як загального так і спеціального характеру. До загальних попереджувальних заходів слід віднести соціально-економічні і культурно-виховні заходи, що ведуть до усунення умов, що сприяють зросту злочинності. Спеціальні міри, ґрунтуючись на загальній попереджувальній діяльності нашої держави, являють собою сукупність заходів, що здійснюються різними органами, посадовими особами і громадянами.

Зі всього розмаїття попереджувальних заходів особливе значення мають: підвищення правової культури населення, а особливо державних службовців, їх компетенції і професіоналізму; вдосконалення законодавства з точки зору усунення колізій та прогалин; зміцнення дисципліни та правопорядку; чітке визначення кола прав та обов’язків службових осіб; посилення відповідальності посадових та службових осіб за протиправні діяння, вчинення шляхом зловживання правом.

Зайцева С.Г. у своєму дисертаційному дослідженні пропонує наступні способи протидії прояву “зловживаючих ситуацій” у реальному житті: а) підвищення якості нормативно-правових актів і рівня правової освіченості осіб, що володіють правом здійснювати юридично значимі дії; б) самозахист права; в) здійснення кваліфікованого захисту порушеного права або охоронюваного законом інтересу у суді.

На думку автора, розташування способів саме в такій послідовності як би ілюструє рух від превентивних способів як найбільш бажаних для стабільності правового обороту до способів post factum як реакції на здійснений негативний факт. При цьому, в дисертації підкреслено, що мова йде саме про способи протидії, а не боротьби.

Принциповим моментом має стати гармонізація матеріальних та процесуальних норм в рамках конкретної галузі. Очевидно, що самі по собі матеріальні норми не забезпечують регламентацію правових відносин. У зв’язку з цим повинні розроблятися способи, покликані забезпечити дотримання матеріальних вимог законодавства. Їх правовою базою є процесуальні норми.

Зрештою, для протидії будь-якій формі зловживання правом необхідно: забезпечити максимальну чіткість і однозначність термінології і юридичних конструкцій при законотворчості; гарантувати формальну визначеність права, тобто єдність тексту і змісту норми права; системність і послідовність правового регулювання; закріпити принцип недопущення зловживання правом на законодавчому рівні.

Зрештою, у якості висновку, необхідно навести думку професора Костенка О., який зазначає, що вирішальною у забезпеченні правопорядку є культура, а не закон. Адже він працює так, як його застосовують. А застосовують виконавці його так, як спонукає їхня внутрішня культура. Отож поки ми не озброїмо наших громадян відповідним рівнем правової, політичної та економічної культури, жодне вдосконалення законодавства, ніяка підготовка кадрів для правоохоронних органів, судів, ані заклики до їхньої моралі нічого не дадуть. Те саме стосується й так званої політичної волі. Ми всі перебуваємо в полоні ще однієї ілюзії: чекаємо, що хтось згори проявить політичну волю, щоб викорінити всі недоліки. Так не буває. У жодній країні світу, наприклад, згори шляхом політичної волі не вживають заходів боротьби з корупцією. І це логічно, для чого можновладцям боротися з явищем, яке їм не шкодить, від якого потерпають інші? Отож якщо ми хочемо побудувати громадянське суспільство, маємо потурбуватись про необхідний рівень культури людей, які, генеруючи політичну волю знизу, примусять закони працювати заради спільного блага. ■