Вы здесь

3аконодательное закрепление категории злоупотребления правом

Адвокатская фирма Столичный адвокат 
"Адвокат" (№2(101), 2009)
Автор: Олег Вдовичен, управляющий партнер АО "Столичный адвокат"

Статья посвящена определению категории "злоупотребления правом", в частности автором проведено исследование нормативно-правовых актов некоторых зарубежных стран, в которых закрепляется указанная категория.

Актуальность темы научной статьи обусловлена реформированием всех сторон жизни общества, в котором происходят интенсивные качественные преобразования, связанные с изменением характера отношений общества и государства, изменением отношения к праву и его возможностям.

..................

Статтю присвячено визначенню категорії "зловживання правом", зокрема автором проведено дослідження нормативно-пра­вових актів деяких зарубіжних країн, в яких закріплюється зазначена категорія.

Актуальність теми наукової статті обумовлена реформуванням усіх сторін життя суспільства, в якому відбуваються інтенсивні якісні перетво­рення, пов’язані зі зміною характеру відносин суспільства i держави, зміною відношення до права та його можливостей.

Характерною рисою швидкоплинних процесів, що відбуваються в сучасному суспільстві є те, що юридична практика часто випереджає появу конкретних пропозицій i рекомендацій, що вироблені правовою наукою.

Зрозуміло, що у зв'язку з цим досить часто трапляються ситуації, за яких правокористувачі вимушені оперувати такими термінами i поняттями, зміст яких є неоднозначним i, навіть, інколи суперечливим, що призводить до неузгодженості функціонування усього механізму правового регулювання.

Одним з таких правових феноменів, що створює перешкоди до злагодженого функціонування правової системи є категорія зловживання правом.

З одного боку, дане поняття досить часто зустрічається у різних сферах життя суспільства, у судовій практиці, а з іншого - існуючі теоретичні концепції не містять однозначного розуміння та характеристики цієї правової конструкції.

Проблема зловживання правом неодноразово піднімалася у роботах видатних вчених правознавців, зокрема, даному питанню присвятили свою увагу В. Доманжо, М. М. Агарков, Г. А. Гаджиєв, В. П. Грибанов, Л. В. Щеннiкова, Т. С. Яценко, В. I. Ємельянов, С. Г. Зайцева, А. А. Малиновський, Г. Онищенко, М. М. Хмiль, О. А Поротiкова., Н. А. Дурново та багато інших. І хоча це поняття зустрічається у нормативних джерелах ще за часів Стародавнього Риму, єдиної концепції щодо нього досі не вироблено.

Отже, основним завданнями даної наукової статті є аналіз закріплення категорії зловживання правом у законодавстві України та винесення на основі цього аналізу вагомих висновків щодо вказаного явища.

Сутність проблеми зловживання правом полягає у співвідношенні нормативного i фактичного. Відповідно, для того, щоб у процесі подальшого вивчення встановити i розкрити характерні риси та ознаки "зловживання правом", необхідно детально проаналізувати ті фактичні ситуації, які підпадають під поняття "зловживання правом".

Видатний литовський юрист-мiжнародник Пранас Миколович Kypic у своїй праці "Международное правонарушение и ответственность государства" окремий розділ присвятив відповідальності за зловживання правом. Він зазначає, що в літературі досить часто стверджу­ється, що відповідальність держави можлива не лише за мiжнародно-протиправнi діяння, а й за поведінку, засновану на суб'єктивному праві. Думка ця часто пояснюється тим, що міжнародне право, окрім припису визначеної дії, також встановлює межі, у яких суб'єкти міжнародного права можуть обирати різноманітні варіанти поведінки. Порушення цих меж дозволеної поведінки, пере­вищення повноважень, поширене здійснення суб’єктивного права тут складають так зване зловживання правом (abus de droit, Abuse of Rights). Інші автори трохи по-інакшому пояснюють виникнення ситуації, яку можна назвати зловживанням правом. На думку Н. Полiтiса, зловживання правом буде абсолютно очевидним, якщо законне право використовується зi згубною чи небезпечною метою. Л. Оппенгейм під поняттям зловживання правом розуміє ситуацію, коли держава використовує своє право таким чином, що цим вона завдає збитків та шкоди, які не можуть бути виправдані власною користю. Словник термінології міжнародного права визначає зловжи­вання правом як здійснення державами свого права, так i в таких умовах, які показують, що здійснення цього права є непрямим засобом пору­шення покладених на державу зобов'язань. Отже, як бачимо, різні визначення зловживання правом включають в себе, здебільшого, три елементи:
1) зловживання правом виникає із здійснення права;
2) зловживання правом завдає шкоди певним інтересам іншої держави;
3) цей акт пов'язаний з певним наміром викорис­тати суб’єктивне право i в інших цілях, окрім тих, для яких воно використовувалось.

Зазначений принцип повністю відповідає загальновизнаним нормам міжнародного права. Так, ст. 17 Конвенції Ради Європи "Про захист прав людини і основних свобод" зазначає, що держава, яка-небудь група осіб чи одна особа не мають права займатися якою-небудь діяльністю або здійснювати які б то не було дії, спрямовані на скасування прав i свобод, визнаних у Конвен­ції, або на їх звуження у більшій мірі, ніж це передбачено в ній.

У свою чергу, ст. 17 Конвенції про захист прав людини i основоположних свобод також закріплює заборону зловживання правами: "Жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчи­няти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав i свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції".

Отже, як бачимо, категорія зловживання пра­вом є загальновизнаною на міжнародному рівні, дані нормативні акти є ратифікованими Україною, тож сумнівним стає твердження тих авторів, які заперечують доцільність застосування понят­тя зловживання правом у вітчизняному законодавстві.

Так, у сучасне законодавство включена достат­ня кількість статей, що містять поняття "зловжи­вання".

І хоча Основний Закон нашої держави не закріплює загальної заборони на зловживання правом, проте аналіз ряду статей дозволяє зроби­ти висновок, що ця проблема не лишилася поза увагою законодавця. Так, ст. 13 Конституції України передбачає, що неприпустимим є здійснення права власності з метою заподіяння шкоди людині i суспільству.

Ст. 23 Конституції України визначає, що кож­на людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права i свободи інших людей. Тобто важливим є розуміння співвідношення між інтересами особи та інтересами суспільства, а також між правами особи i, відповідно, колективу. Виходячи з цього, свобода особи має узгоджуватись із свободою інших людей та обґрунтованими вимогами суспільства. Поряд з цим у ряді статей Конституції передбачена можливість обмеження деяких прав людини i громадянина за наявності певних обста­вин. Затверджуючи принцип вільної реалізації належних громадянам та юридичним особам су­б'єктивних прав, чинне законодавство у той же час пред’являє певні вимоги, яких слід додержу­ватися при їх здійсненні. Зміст цих вимог неодна­ковий, адже він залежить від характеру i призна­чення конкретних суб’єктивних прав.

Ст. 42 Конституції України не допускає зло­вживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісну конкуренцію.

Отже, в Конституції в тому чи іншому вигляді закріплені окремі види зловживання правом. Проте, саму концепцію зловживання правом уве­дено у позитивне матеріальне право України у ст. 13 Цивільного кодексу України, яка: забороняє здійснення прав із наміром завдати шкоди іншій особі (тобто фактично - шикану); забороняє зло­вживання правом у інших формах; зобов’язує при здійсненні цивільних прав додержуватися моральних засад суспільства та не порушувати пра­ва інших осіб.

Так, п. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України не допускає дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. В даному випадку, якщо тлумачити зловживання правом у формі шикани (з наміром завдати шкоди іншій особі), то можна зробити висновок про те, яка реалізує шкоди є не обов'язковим. Це можна пояснити тим, що відповідальність для особи, що вчиняє такий намір, не настає - їй лише може бути відмовлено у захисті належного їх права. Отже нор­ма має лише охоронний характер від дій уповно­важеної особи. Під зловживанням правом в інших формах більшість науковців пропонує розуміти поведінку суб’єкта, що не має на меті заподіяння шкоди, але об’єктивно її спричиняє. В даному випадку можливі ситуації, за яких: а) суб’єкт діє у рамках належного йому суб’єктивного права, але порушує загальні принципам права, моралі; б) суб’єкт діє у рамках належного йому суб’єктивного права, але, отримуючи користь для себе, порушує чиїсь інтереси (при цьому суб’єкт міг скористатися іншими, менш шкідливими за­собами i заподіяна шкода є більшою, ніж отрима­на користь); в) суб’єкт діє у рамках належного йому суб’єктивного права, але своїми діями унеможливлює користування правами іншими суб’єктами. П. 5 ст. 13 ЦК не допускає використан­ня цивільних прав з метою неправомірного обме­ження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісну конкуренцію. Пункт 6 СТ.13 визначає, що у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосува­ти інші наслідки, встановлені законом.

Кримінальне законодавство містить досить великий перелік статей, які стосуються зловжи­вання правом. Це статті 167 (зловживання опікунськими правами), 191, 262, 308, 312, 313, п. 2 ст. 320, 357, 410, (вказані статті передбачають відповідальність за злочини, які вчиненні шляхом зловживання службовим становищем), 364 (зло­вживання владою або службовим становищем під якими розуміють умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою вла­ди чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охо­ронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громад­ським інтересам, або інтересам юридичних осіб), 423 (зловживання військовою службовою особою владою чи посадовим становищем), 435 (неза­конне використання символіки Червоного Хрес­та i Червоного Півмісяця та зловживання ними) Кримінального кодексу України.

Адміністративне законодавство, у свою чергу, не залишило поза увагою явище зловживання правом. Стаття 166-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення закріплює відповідальність за такий вид зловживання як зловжи­вання монопольним становищем на ринку.

П. 2 ст. 5 Господарського кодексу України визначає недопущення зловживання монополь­ним становищем на ринку, ст. 29 пояснює: зло­вживання монопольним становищем на ринку ­це нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, вклю­чаючи нав'язування товару, не потрібного контр­агенту; обмеження або припинення виробництва, а також вилучення товарів з обороту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін; інші дії, вчинені з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) суб’єктів господарювання; вста­новлення монопольно високих або дискримінаційних цін (тарифів) на свої товари, що призво­дить до порушення прав споживачів або обмежує права окремих споживачів; встановлення моно­польно низьких цін (тарифів) на свої товари, що призводить до обмеження конкуренції, ст. 255 передбачає збитки, заподіяні зловживанням монопольним становищем.

П. 4 ч. 1 ст. 247 Сімейного кодексу України визначає право дитини на захист від зловживань опікуна чи піклувальника.

Стаття 351 Митного кодексу України передбачає відповідальність посадових осіб митного органу за дії, спрямовані на переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон Ук­раїни поза митним контролем, тобто їх переміщення через митний кордон України поза місцем розташування митного органу або поза часом здійснення митного оформлення, або з викорис­танням незаконного звільнення від митного конт­ролю внаслiдок зловживання службовим стано­вищем посадовими особами митного органу.

Ст. 46 Закону України "Про інформацію" визнає неприпустимість зловживання правом на інформацію. Під цим у законі розуміється те, що інформація не може бути використана для закли­ків до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, вчи­нення терористичних актів, посягання на права i свободи людини.

Не підлягають розголошенню відомості, що становлять державну або іншу передбачену законодавством таємницю.

Не підлягають розголошенню відомості, що стосуються лікарської таємниці, грошових вкладів, прибутків від підприємницької діяльності, усиновлення (удочеріння), листування, телефонних розмов i телеграфних повідомлень, крім випадків, передбачених законом.

Утім, зловживання процесуальними правами у законодавстві України згадується лише двічі: ч. 4 ст. 43-4 ГПК України встановлює можливість для суду зобов'язати заявника, який вимагає вжиття запобіжних заходів, забезпечити його вимогу заставою, достатньою для того, щоб запобігти зловживанню запобіжними заходами, яка вноситься на депозит господарського суду; ч. 4 ст. 153 ЦПК України містить аналогічні положення щодо забезпечення позову.

Натомість, процесуальний закон (ч. 3 ст. 27 ЦПК України, ч. 2 ст. 22 ГПК України) містить загальні та принципові положення щодо необхідності добросовісного здійснення процесуальних прав.

Існує думка, що як не можна передбачити усіх можливих форм реалізації суб’єктивного права, так i не можна заборонити i усіх випадків вико­ристання права на шкоду іншим особам. Тому, коли розмір шкоди від таких дій досягає рівня суспільної небезпеки, то до винуватого мають застосовуватися різні заходи кримінальної, адміністративної, цивільної відповідальності.

До того ж, як зауважують деякі науковці, сам процес прийняття нормативно-правових ак­тів спонукає до можливих зловживань, адже вже на цьому етапі закладаються можливі "шляхи" користування нормою "на власний розсуд" (наявність альтернативних санкцій).

Не завадило б нам i таке: не запроваджувати певні права або пільги, поки не буде виписано механізм проти зловживання ними. Це має бути передбачено в будь-якому нормативному документі, аж до буденних розпоряджень райдержадміністрації.

Причина появи все нових i нових статей, що містять заборону на той чи інший вид зловживан­ня правом обумовлена тією обставиною, що коли окремий вид зловживання правом достатньо ак­тивно поширюється, то законодавець, який виму­шений реагувати певним чином, вводить заборонні статті у відповідне галузеве законодавство, оскільки лише факт закріплення відповідної заборони у нормативному акті дозволяє говорити про те, що той чи інший елемент правової системи бере участь у правовому регулюванні. Проте, у свою чергу, відсутність у законодавстві дефініції поняття "зловживання правом" певним чином ускладнює застосування даних статей на практиці.

Як видно з наведених прикладів, застосування в чинному законодавстві терміна зловживання, в більшості випадків позначає зловживання правом, що дозволяє відповісти на запитання про спосіб зловживання. Тому, зловживаючи правом, суб’єкт використовує його всупереч інтересам інших осіб. У більшості випадків термін зловжи­вання правом використовується для позначення зловживання приналежними особі суб’єктивними правами. Таким чином, зловживання правами, владними повноваженнями, як i зловживання окремими видами батьківських прав - це вико­ристання прав всупереч їх цільового призначення. 3 огляду на вищевикладене можна зрозуміти, що зловживання правом тісно пов'язане з проце­сом здійснення суб’єктивних прав.

До того ж, некоректно, на думку О.О. Поротікової вводити у правовий лексикон зловживання правом у якості єдиного для приватного i публічного права інституту. Зокрема, на її думку, немає підстав вважати посадові повноваження суб’єктивними правами.

Необхідно також відмітити, що як іноземний, так i український законодавець не дають чіткого розкриття поняття "зловживання правом" у формулюваннях закону. Зміст даного поняття визначається тісно пов'язаними між собою судовою практикою (яка є досить багатою за кордоном i тільки починає формуватися у сучасній Україні) та правовою доктриною. Окрім того, подібні дії мають підлягати також оцінці із позицій добропорядності, розумності та справедливості. Очевидно, протягом найближчого часу в Україні буде узагальнюватися судова практика із метою застосування норм про заборону зловживання правом, що, у свою чергу, слугуватиме матеріалом для подальшого роз витку вітчизняної теорії зловжи­вання правом.