Ви є тут

Карабчевський М. П.

(1851-1925)

Адвокат Микола Платонович Карабчевський народився 29 листопада 1851 р. у військовому поселенні під містом Миколаєвом Херсонської губернії. Після закінчення Миколаївської гімназії він вступив на природний факультет Санкт-Петербурзького університету. Але в 1870 р. перевівся на юридичний, який блискуче закінчив через чотири роки. Тоді Карабчевський і став помічником адвоката О. Ольхина.

Микола Платонович виступав у процесах як по кримінальних, так і по політичних справах. У кінці 1877 – на початку 1878 року він брав участь у знаменитому процесі «сто дев'яносто трьох». Захищав одну з головних обвинувачених, Є.К. Брешко-Брешковську, яку згодом стали називати «бабусею російської революції», а також А.В. Андрєєву і В.П. Рогачеву. Хоча перша з них була засуджена до п'яти років каторги, захисна промова Карабчевського справила сильне враження. Двоє інших його підзахисних були виправдані. Згодом Карабчевський виступив на політичному процесі «сімнадцяти» і деяких інших подібних процесах.

У 1879 р. Микола Платонович став повноправним адвокатом, вступивши до стану присяжних повірених округу Санкт-Петербурзької судової палати. Його слава як блискучого захисника зростала день за днем, почалася ж вона після блискучої промови у так званій інтендантській справі, яка слухалася у 1882 р. Головним обвинуваченим був дійсний статський радник В.П. Макшеєв. Свою захисну промову адвокат виголошував шість годин з двома невеликими перервами, досконало вивчивши багатотомну справу. С.В. Караченцев, який добре знав Карабчевського, писав: «Природа дарувала Миколі Платоновичу особливу здатність вибудовувати свою мову красиво і сильно, всією душею віддаватися інтересам свого підзахисного, а глибока ерудиція збагатила цю мову образами поезії і іскрами філософської думки». Успіх в найважчих процесах супроводжував Карабчевського ще і тому, що він блискуче вів судове слідство. Тут він був і юристом, і психологом, і художником, і аналітиком.

У 1895 р. Миколу Платоновича обрали до складу Ради присяжних повірених Санкт-Петербурзької судової палати. У 1913 р. він став її головою і залишався на цій посаді до Жовтневої революції.

Адвокат Карабчевський займався і літературною творчістю. З середини 1880-х років публікував юридичні статті і нариси в журналах «Вестник Европы», «Русская мысль», «Русское богатство». У 1901 р. він випустив збірку своїх промов, у передмові до якої писав: «Вся робота судового оратора – робота бойова. Це – вічний турнір перед піднесеною і недосяжною «пані з пов'язкою на очах». У 1902 р. вийшла книга Карабчевського «Около правосудия», перевидана в 1908 р. Він редагував також журнал «Юрист», написав ряд поетичних і прозаїчних творів: роман «Пан Арськов», «Вірші в прозі», оповідання, нариси, есе, а також мемуари, які вийшли в 1921 р.

Після Лютневої революції міністр юстиції О.Ф. Керенський запропонував Миколі Платоновичу посаду сенатора кримінального касаційного департаменту Урядового сенату, але той відмовився від такої «честі». Радянську владу Карабчевський не прийняв і емігрував. Помер він 6 грудня 1925 р., був похований у Римі.