Влада звинуватила у всьому фінансово-економічну кризу, політичну нестабільність, відсутність коштів у бюджеті, занадто "полохливих" інвесторів. Відтак з майже трьох тисяч морально і фізично зношених будівель було ліквідовано або реставровано лише 10-15 відсотків, та й то переважно у центральній частині міста. Однак, ще менше виявилося задоволених  новим житлом. Чиновники та інвестори часто забували про обіцянки, а часом людей елементарно ошукували. Дехто з них і досі живе "на валізах" у тимчасових помешканнях, дехто отримав на руки ордери в будинках з непідключеною водою, опаленням, електрикою і каналізацію, решта, махнувши на все рукою, погодилася переїхати з центральної частини на периферію -  у "спальні" райони.

Вулиця Глінки (Солом’янський район) і досі "радує" око обшарпаними триповерховими житловими будиночками №№1,3,5, "підпертими" з двох боків новобудовами. Увели їх в експлуатацію у далекому 1964 році. З того часу, як запевняють старожили, капітального ремонту тут ніхто не робив. Не дивно що з часом почали  протікати дахи, через відсутність відливів – сиріють  стіни, часто "рвуться" труби – їх не міняють, а лише "латають". Жити без води й тепла стало для людей звичним явищем.

Такі занедбані об’єкти столичній владі – наче більмо в оці, а для інвесторів – доволі ласий шмат: місце тихе, до центру – 20-30 хвилин їзди у громадському транспорті. Не дивно, що квартал потрапив до програми з оновлення і реконструкції житла застарілого фонду. Кілька років тому, сюди навідалися представники КМДА і КП "Спецжитлофонд" з пропозицією, від якої неможливо було відмовитися.  Вони пообіцяли на місці старого гуртожитку (розташованого поряд з будинками) звести каркасно-монолітний житловий комплекс, переселити туди мешканців "розвалюх", а далі розпочати масштабну реконструкцію усього кварталу. Єдина умова – усі мешканці повинні підписати відповідні папери, що не заперечують проти такого будівництва.  Люди в ейфорії підписували угоди.

- Через якийсь час кожен з нас отримав ще й план-схему майбутніх апартаментів, – згадує пенсіонерка Валентина П’ятниченко, яка проживає по вулиці Глінки у будинку №1. – Особисто мені, наприклад, запропонували двокімнатну квартиру на 6-му поверсі площею 70 квадратних метрів (замість 42 "квадратів", що нині маю). Причому за зайвий метраж не треба було  доплачувати. Житло планували увести в експлуатацію наприкінці 2009 року. Усього  пообіцяли виділити   нам 90 квартир. Потім випадково дізналися, що розпорядження №885 "Про будівництво стартового житлового будинку" по вулиці Васильченка, 3 скасовано столичним градоначальником "у зв’язку з фінансовою кризою і браком бюджетних коштів". Роботи на будівельному майданчику  призупинили на деякий час, а коли знову відновили – про  переселення вже не йшлося.

Усе більше люди починають вірити у те, що стали заручниками чітко спланованої акції КМДА з отримання дозволу на будівництво. За деякими свідченнями КП  "Спецжитлофонд" спеціально затягував  оформлення договорів, які врешті-решт мешканці підписали, але на руки так і не отримали.  Розрахунок був простий: якщо вартість землі під старими будинками перекриватиме витрати на спорудження нового об’єкта, тоді схема працює. Якщо вона буде нижчою – від неї відмовляються...

Компетентно Олег Вдовичен, адвокат, старший партнер Адвокатської фірми "Столичний адвокат":
- У грудні 2006 року Верховна Рада прийняла Закон України "Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду". На жаль, його положення не були реалізовані у повному обсязі через необхідність внесення дієвих змін. Вперше проект змін до Закону за № 2437 був поданий до парламенту у квітні 2008 року. Проте депутати розглянули його лише через рік, але так і не ухвалили. На початку березня цього року даний законопроект повторно був погоджений Комітетом з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики. Найближчим часом його знову повинні розглянути на засіданні Верховної Ради.

У Києві реалізація Закону знайшла своє відображення (вже через чотири місяці після його прийняття) у розпорядженні Київської міської державної адміністрації № 300. Робочій групі було доручено розробити та здійснити заходи з його практичного застосування. Проте до цього часу немає чіткого переліку всього нерухомого майна застарілого житлового фонду, не затверджено програми з реконструкції таких споруд, окрім проекту Містобудівної концепції території у межах вулиць Маршала Гречка (від будинку № 2 до будинку № 26-а), Стеценка, Інтернаціональної площі, місцевого проїзду між земельною ділянкою дослідної станції квіткових та декоративних рослин, охоронною зоною ЛЕП, комунально-складською територією та садово-дачними ділянками. Міська влада доручила відповідним службам провести конкурс і укласти з переможцем інвестиційний договір. Але на сьогоднішній день цей проект так і залишається тільки "на папері".

Безперечно, законодавча невизначеність сприяє затягуванню реалізації таких проектів не лише з боку мешканців будинків, але й інвесторів та органів влади. І хоча у Державному реєстрі судових рішень відсутні рішення за позовами мешканців застарілих будинків щодо невиконання зобов’язань інвесторами-забудовниками під час виконання програм комплексної реконструкції застарілого житла, це не означає, що порушень взагалі немає. Аби їх уникнути надалі, потрібно терміново запроваджувати чіткі та контрольовані схеми, де б права й інтереси громадян були максимально захищеними. На сьогоднішній день мешканцям будинків, строк експлуатації яких давно збіг, розраховувати на отримання житла у новобудові не варто, оскільки чинний закон не працює, а внесення нових реальних змін до закону, очевидно, відбудеться нескоро.

Володимир Галега, журналіст

ukrtribune.org.ua ■